Хтось передає дрони чи автівки, хтось допомагає облаштовувати позиції чи ремонтувати техніку, платить стипендії дітям загиблих чи фінансує протези для ветеранів. Один із прикладів — у компаніі «Інтерпайп» Віктора Пінчука з початком повномасштабного російського вторгнення створили патронатну службу. Вона опікується працівниками, які служать у війську, ветеранами, які працюють на заводах, та сім’ями загиблих, полонених і зниклих безвісти. Під патронатом — понад півтори тисячі людей.
hromadske розповідає, як працює патронатна служба, як у компанії забезпечують комфортну адаптацію ветеранів і чого найбільше потребують захисники, які повертаються з війни на завод.
«Побратими запитували, хто мені скільки всього надсилає»
«Ми мали досвід роботи з військовими ще з 2014 року, — розповідає директорка з комунікацій і кураторка патронатної служби Людмила Новак. — І першого дня повномасштабного вторгнення організували спочатку штаб допомоги мобілізованим, який забезпечував їх індивідуальною технікою та амуніцією, а згодом і повноцінну патронатну службу. Зараз вона закриває комплекс питань: окрім амуніції, тактичного одягу, балістичного захисту ми передаємо різноманітну техніку — від дронів до РЕБів та автомобілів, підтримуємо під час поранень і захворювань, допомагаємо розв’язувати юридичні питання та й просто іноді слухаємо, у деяких випадках беремо під патронат і близьких. У кожного захисника свій координатор, який на зв’язку 24/7».
Зазвичай патронатна служба працює зі складними й оперативними запитами, яких держава не може закрити швидко, а сам військовий чи волонтери або не мають достатнього досвіду, або ресурсів, зокрема фінансових.
Семен Тюнін до служби у війську працював на заводі «Інтерпайп» разом із батьком. Коли росія пішла в повномасштабний наступ на Україну, змінив робочий одяг на форму. Був оператором дронів, водієм, механіком, організовував захід побратимів на позиції. Тож і запитів мав чимало — від тактичних навушників та кевларового шолома до автомобіля.
«Весь час служби я відчував, що про мене дбають. Пам’ятаю посилку від компанії: термобілизна, термос, цукерки насипані… Дуже приємно було, — з усмішкою пригадує ветеран. — Ми тоді саме заходили у звільнений нами Ямпіль. Побратими запитували, хто мені надсилає стільки посилок. Коли дізналися, що це від “Інтерпайпу”, питали, чи можна прийти сюди працювати. Потім мені й формою допомогли, й автомобіль дали від компанії».
Батько Семена — Сергій теж працював на заводі «Інтерпайп», також був добровольцем, загинув у червні 2024 року. Після цього Семен, який мав на той час серйозну контузію, скористався правом на демобілізацію. Зараз патронатна служба підтримує ветерана, допомагає матері й молодшому братові.
Створити умови, у яких ветеран довіряє
У патронатній службі частина координаторів має бойовий досвід. І це допомагає не тільки підібрати якісну амуніцію та техніку для військових, а й налаштувати процес адаптації ветеранів.
Володимир Дулісов, координатор демобілізованих працівників «Інтерпайпу»
Володимир Дулісов служив у кількох бойових бригадах, будівельник-підривник за освітою, до війни він працював на будівництві дніпровського метро. А з перших днів добровольцем пішов на фронт, був сапером в одній із бойових бригад. Після поранення демобілізувався. Тепер він відповідає за адаптацію ветеранів у патронатній службі «Інтерпайп». Їх у нього понад двісті, але підхід до кожного — індивідуальний.
«Три ключові питання, якими я опікуюсь у роботі з ветеранами, — це організація медичної допомоги та юридичних консультацій і соціальна адаптація», - розповідає Володимир Дулісов.
Перший етап, з якого починається робота Володимира з новим демобілізованим, — організувати поглиблене медичне обстеження.
«Всі, хто був тривалий час на фронті, потребують фізичного відновлення, навіть якщо у людини не було серйозних поранень. Дуже часто є грижі у спинах, неліковані виразки, наслідки контузій. На фронті військового тримає адреналін, у тилу цього немає — і багато хвороб дають про себе знати. Не раз були випадки, коли під час поглибленого обстеження вдалося виявити захворювання, про які військові не підозрювали. Якщо необхідно, ветерани проходять лікування в корпоративній поліклініці, а якщо потрібна реабілітація — у центрах мережі RECOVERY, які засновані Віктором та Оленою Пінчуками», - розповідає директорка корпоративної поліклініки «Інтерпайп» Тетяна Каптєлова.
Окрім фізичного відновлення, важливо, щоб людина повернулася ментально. Володимир Дулісов каже, що найважливіше в роботі з ветераном — спілкуватися з ними. Здебільшого людям, які повернулись із війни, потрібно просто поговорити й відчути, що їх тут чують і розуміють.
«Хлопці нам довіряють, бо патронатна служба з ними від дня мобілізації. З кожним працюємо індивідуально. Немає двох однакових історій, тож нема й однакового підходу до людей», - Володимир Дулісов, координатор демобілізованих працівників «Інтерпайпу».
Наявна й фахова допомога. У компанії є Центр підтримки ветеранів. Там працюють психологи, психотерапевт, реабілітологи й масажист.
Також організовують виїзні двотижневі сесії в санаторіях Дніпропетровщини, під час яких кожен учасник має індивідуальну програму фізичного й ментального відновлення. Крім того, щовихідних «Інтерпайп» проводить для ветеранів заходи підтримки, які можна відвідувати з сім’ями: катання на каяках, арттерапію, чайні церемонії. Хлопці спілкуються, починають товаришувати, розкриваються, проводять час із родинами.
«Коли ми повертаємося з війни, нам потрібна підтримка, розмова, відпочинок, — пояснює Семен Тюнін. — “Інтерпайп” дає це ветеранам і їхнім родинам. Наприклад, ми були у гончарні, на кінній фермі. Можемо поїхати ловити рибу, погуляти в парку, піти на екскурсію. Малювали картину всією родиною: я, мама, дружина, мій молодший брат. Щоразу пропонують щось нове. Такий відпочинок важливий — можна нарешті знайти спокій, побути з рідними й посидіти в компанії з тими, хто розуміє, через що ти пройшов».
Ціль: повернутися на роботу
Після демобілізації в «Інтерпайп» повертаються 75% працівників. Це суттєво більше, ніж у середньому в країні. У компанії підбирають робоче місце, навіть якщо людина не може повернутися на свою довоєнну посаду.
«Зараз більшість людей звільняється з війська через стан здоров’я, часто — після поранення. І тут усе дуже індивідуально. Під кожну травму потрібні якісь особливі налаштування. Десь ми працюємо з функціоналом посади, комусь — разом з колегами із HR-служби і керівниками заводів підбираємо нову роботу. Є різні кейси. Хтось стає інженером чи керівником, навіть якщо на час мобілізації працював за верстатом, але має освіту чи готовий вчитися, — розповідає Володимир Дулісов. — Наприклад, у Нікополі в нас є хлопець, який повернувся з ампутацією ноги, вчився і зараз працює на заводі майстром. Тому все в їхніх руках, а ми їм допомагаємо».
Навіть якщо ветеран і повертається на свою довоєнну посаду, йому дають наставника з колег чи керівників на виробництві, який допомагає адаптуватись. Так було і з Семеном Тюніним. Після демобілізації він вирішив далі працювати в «Інтерпайпі» й повернутися на свою довоєнну роботу — до верстата, за яким працював до великої війни. Каже: не чекав такої підтримки.