За даними досліджень 8 із 10 українських компаній продовжують підтримувати своїх мобілізованих працівників. Проте бронежилети, каски і форму сьогодні не шукають, бо це є у війську, але потреба у допомозі залишилася. Чим допомагають сьогодні великі компанії і які принципи в основі допомоги сьогодні, розказуємо на прикладі Інтерпайпу Віктора Пінчука.
«Питання допомагати чи ні працівникам у війську в перші дні війни навіть не стояло. Перший досвід роботи з мобілізованими ми отримали ще в 2014 році. Під час повномасштабного вторгнення зробили процес допомоги системним — побудували патронатну службу, як окремий підрозділ компанії, який опікується мобілізованими, ветеранами та сім'ями загиблих і зниклих безвісти колег. За 4 роки війна змінилася, відповідно змінився і характер допомоги. Якщо в 2022 році ми по всьому світі шукали форму, то сьогодні фокус на дронах, засобах РЕБ та іншій техніці. Незмінним залишається головний принцип роботи патронатної служби — індивідуальний підхід. Ми можемо бути більш гнучкими за державу і задіювати всі ресурси великого бізнесу. Купуємо те, що дійсно потрібно конкретному військовому для його завдань, те, що військовий не може купити сам чи отримати від приватних волонтерів. Працюємо з військовими підрозділами і технічними експертами, тому глибоко розуміємо характер війни та способи закриття запитів від наших мобілізованих», — розповідає директорка з комунікацій Інтерпайп, кураторка напрямку допомоги військовим Людмила Новак.
У компанії прямо говорять: головний принцип роботи — індивідуальний підхід. Тут немає «набору військового», однакового для всіх. Є конкретна людина, її спеціалізація, її підрозділ, її умови служби і те, що їй потрібно саме зараз.
«У кожного нашого мобілізованого працівника дуже різні задачі. Хтось одразу стає штурмовиком, хтось пілотом FPV-дронів, хтось працює в групі вогневої підтримки, а хтось ремонтує важку бронетехніку. Це функціонально різні задачі, і для їх виконання потрібні різні засоби», — пояснює керівниця патронатної служби Інтерпайп Юлія Кишинська.
Саме тому система допомоги тут побудована не навколо «базових наборів», а навколо конкретного запиту. Якщо людині потрібен бронезахист — шукають бронезахист. Якщо інструменти для ремонту техніки — інструменти. Якщо обладнання для роботи з РЕБ чи БпЛА — компанія шукає саме його.
«Для штурмовика важливу роль відіграє балістичний захист, взуття, амуніція, яка не є дуже важкою. А якщо людина в ремонтній бригаді ремонтує бронетехніку, то там необхідні специфічні інструменти», — каже Кишинська.
Віталій Дрозд до війни працював машиністом крана на виробництві залізничних колес Інтерпайп. З початку повномасштабного вторгнення служить у війську: спочатку в понтонно-мостових підрозділах, зараз — у взводі БпЛА 93 бригади. Його історія влучно ілюструє, як змінювалася сама війна — і разом із нею система підтримки.
«Пам’ятаю перші дні мобілізації. Це був березень 2022 року, нас поселили в палатках, було дуже холодно, сильні морози. Потреба була в карематах, спальниках, теплих речах, формі, термосах, ліках», — згадує він.
Тоді компанія допомагала з базовими, але критично важливими речами — формою, амуніцією, бронеплитами і плитоносками.
«На той час майже не було нормальних плит. Їх робили з ресор або якогось металу. Це було ненадійно. Компанія надала нам дуже якісні плити — легкі і надійні», — говорить Віталій.
Сьогодні фронт для Віталія виглядає зовсім інакше.
«Зараз фронт потребує ударних і розвідувальних дронів, ноутбуків, планшетів, ретрансляторів, генераторів, детекторів дронів, Starlink, павербанків. Все, що потрібно пілотам», — каже він.
В Інтерпайп принципово відмовилися від «універсальних наборів». На війні не існує дрібниць. Є речі, без яких конкретна людина не може виконувати свою роботу або просто нормально жити.
У компанії пояснюють: щоб ця система не перетворилася на хаос, кожен мобілізований співробітник отримує персонального координатора.
«З перших днів після мобілізації відповідальний менеджер зв’язується з працівником і налагоджує контакт. Координатор тримає цей зв’язок постійно, мінімум раз на два тижні», — говорить Юлія Кишинська.
Це не лише про фронтові потреби. Координатор знає історію служби людини, її поранення, контакти родини, медичні питання. Саме тому підтримка не закінчується після передачі спорядження.
Особливо це помітно після поранень.
Денис Недвига до війни працював на виробництві колісних пар на заводі Інтерпайп у Дніпрі. Сьогодні він — лейтенант, командир аеромобільної роти 71 бригади ДШВ. За час служби мав кілька поранень.
«Якщо були потрібні ліки або якась допомога з лікуванням, то компанія завжди допомагала», — говорить він.
Але найважливішим для нього виявилося інше.
«Найголовніше була увага, залученість роботодавця. Що є люди, які турбуються, які супроводжують весь період лікування», — каже Денис.
У патронатній службі пояснюють, що після поранення робота переходить у зовсім інший режим.
«Наші лікарі зв’язуються з лікарями військового, ми дивимось, що потрібно саме зараз: ліки, обладнання, консультації. Якщо поранення складне — намагаємось допомогти з реабілітацією і правильним маршрутом лікування», — говорить Юлія Кишинська.
Після гострої фази залишається ще одна, менш помітна проблема — повернення до нормального життя.
«Навіть якщо вже все більш-менш нормально, ми все одно підтримуємо зв’язок. Дзвонимо, питаємо, як справи. Це вже більше емоційна і психологічна підтримка», — пояснює вона.
Для самих військових це означає значно більше, ніж просто «допомога від компанії».
«Я маю впевненість у майбутньому. Знаю, що прийду після армії і буду працювати далі», — говорить Денис Недвига.
Інтерпайп це — лише один приклад. Але дуже показовий.
Він демонструє: системна допомога може бути індивідуальною. А великий бізнес — не тільки економічною структурою, а частиною того тилу, який дозволяє людям витримувати цю війну.