Палаюча на аеродромі «Антонов» у Гостомелі під Києвом «Мрія», голий бетон, який залишився від «Азовсталі» в Маріуполі, понад сотню тисяч тон викраденого українського зерна на Херсонщині й Миколаївщині, знищення Каховської ГЕС, атаки на порти Великої Одеси й найбільші українські логістичні центри… Українцям завжди буде, що згадати про сусідство з росіянами й криваву війну, яку вони розв'язали.
Але може здатись, що залишити Україну без світла, тепла, газу, харчів та грошей Росія пробує лише зараз. Та насправді війна тривала від початку проголошення нашої незалежності. Тільки тоді Росія діяла витонченіше.
Спроби економічної експансії
Спочатку, у 90-х, головними інструментами Кремля були не ракети й БПЛА, а газовий шантаж, штучний розрив виробничих ланцюгів та викуповування акцій великих підприємств «за борги». Росія робила все, щоб за безцінь забирати активи, доводити все до банкрутства й деградації. Так, приміром, було знищене Чорноморське морське пароплавство (найбільший на той момент торговельний флот у Європі і один з найбільших у світі), яке могло приносити мільярдні прибутки. Адже підприємство мало у своєму складі пасажирські судна, вантажний флот, навчальні та науково-дослідні судна й навіть китобійну базу.
На початку 2000-х росіяни продовжили масово скуповувати стратегічні українські заводи: щоб нищити конкурентів російських компаній та мати повний контроль над українською інфраструктурою.
Так під контролем РФ опинились майже всі українські нафтопереробні заводи (НПЗ).
Кремль обіцяв мільярдні інвестиції, а натомість – роками залишав без технологічної модернізації. Приміром, Херсонський НПЗ, який належав російській групі «Альянс», зупинили нібито на реконструкцію у 2005 році. Але згодом завод просто порізали на брухт. Так само Лисичанський НПЗ «Роснєфть» зупинила під приводом «нерентабельності». Та насправді, вочевидь, щоб лишити частину України без палива напередодні російського вторгнення 2014 року.
Починаючи з 2014 року, під час першої фази російської агресії на сході України та анексії Криму, Росія застосувала вже іншу тактику нищення.
Окрім безпосереднього фізичного руйнування підприємств обстрілами, майже всі вони, опинившись в російській окупації, були «націоналізовані». Згодом більшість з них, буквально, розікрали, а обладнання вивезли до РФ. Лишились тільки найцінніші, як-от плавучі бурові установки, більш відомі як «вишки Бойка», захоплені росіянами в Чорному морі разом із газовими родовищами та всією інфраструктурою флоту.
Ціль - знищити все
У лютому-березні 2022 року, на самому початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, РФ, вже не криючись, просто нищила українську промисловість, застосовуючи увесь військовий арсенал - від дистанційного мінування до стирання на попіл КАБами. Тоді найважчих ударів зазнали промислові гіганти у зоні бойових дій – на півночі, сході та півдні України. І, на жаль, деякі з них відновленню вже не підлягають.
Станом на 2026 рік росіяни продовжують атаки на металургійні комбінати, нафтопереробні та авіазаводи, хімічну промисловість, агрохолдинги, склади українських видавництв та гігантські логістичні центри ритейлерів.
Такі атаки росіян дедалі більше набувають системного, а не точкового характеру.
І за цим стоїть не лише бажання завдати нищівного удару по українській економіці, а й приземленіше – щоб якомога більше страждали прості українці (приміром, без змоги придбати харчі, промтовари чи ліки). Адже пошкодження навіть одного великого складу дорівнює дефіциту якихось груп товарів ледь не по всій країні.
Проте українці після кожної нової російської атаки отримують такі навички розв'язання проблем, яким не вчать у кращих бізнес-школах.
АТБ - не просто магазини
«Ми перейшли на особливий режим роботи. Через відпрацьований за часів коронавірусу механізм делегування повноважень та дистанційного вирішення питань, швидкість прийняття рішень зросла у десятки разів. Те що у довоєнний час могло місяцями обговорюватись та вивчатись, сьогодні може бути вирішено протягом однієї години, а у разі потреби й швидше», - розповіли УНІАН в ТОВ «АТБ-Маркет».
Ще у 2022 році через агресію РФ компанія зазнала великих втрат: більше сотні магазинів були зруйновані, або потрапили в російську окупацію, розподільчі центри згоріли після влучання російських ракет, логістичні ланцюжки, зв'язки з постачальниками були розірвані, деякі виробники вимушені були зупинити роботу й залишити свої об'єкти на поталу росіян.
«З 2022 року АТБ втратили понад 50% площі всіх складів, 93 магазини – окуповані, понад 40 – знищені, а 27 – пошкоджені. Лише у 2025-2026 роках були знищені два розподільчі центри у Дніпрі та Харкові, а також два (у Дніпрі та Одесі) значно пошкоджені. Лише у 2026 році компанія втратила понад 65 млн грн», - зазначають в компанії.
Однак усе це не змусило АТБ здатись. Магазини саме цієї мережі одними з перших відновили роботу на деокупованих територіях Київської, Чернігівської, Херсонської, Харківської та Сумської областей.
Станом на зараз три логістичні центри компанії та понад три сотні магазинів працюють у прифронтових територіях. Так, довелося повністю перебудувати логістичні ланцюжки, впровадити «розпорошену логістику» через нові, резервні маршрути. Так, асортимент у таких торгових точках дещо скорочений (до 2-2,7 тис найменувань товарів проти стандартних 3,5-3,7 тис найменувань товарів). Так, деякі категорії товарів замінені якісною продукцією локальних виробників (а це додатково дало імпульс розвитку місцевому бізнесу).
Та головне – компанії вдалося мінімізувати ризики гуманітарної катастрофи в певних регіонах країни.
Для безперебійної доставки свіжих продуктів в «АТБ-Маркет» задіяли понад 700 фур (в поточному році компанія придбала ще кілька). Ще у 2022-му, аби підтримати населення та знизити навантаження на інкасаторські служби, в «АТБ-Маркет» з'явилась опція зняття грошей з банківської картки, яка працює й досі.
Зараз, у співпраці з лідерами поштового ринку, створені проєкти з адресної доставки продуктових наборів. Працює також мобільний додаток АТБ, який дозволяє покупцю системно економити кошти. Усе це разом дає результат: протягом одного року клієнти АТБ у різних куточках України зробили в магазинах мережі мільярд покупок.
Та насправді АТБ - більше не просто продовольчі магазини. Це – «магазини незламності» - елемент критичної інфраструктури. Річ у тім, що усі вони забезпечені потужними дизельними генераторами та запасом палива. Тобто, під час тривалих відключень електроенергії там можна зігрітись, перепочити, підзарядити гаджети.
«Цього року планується закупка понад 200 нових дизельних генераторів, які підуть на заміну тим, що вже технічно застарілі або мають відносно невелику потужність і працюють на максимумі своїх можливостей. Також планується придбати 100 сучасних накопичувачів електричної енергії, які зможуть брати на себе навантаження під час заправки генератора чи у разі непередбачуваних ситуацій. І там, де це дозволяють архітектурні особливості, додатково встановлюються сонячні панелі. Сьогодні сонячні станції встановлені вже у понад 200 магазинів АТБ», - зазначають у компанії.
І найважливіше – родина АТБ – це, в першу чергу, люди. Якщо хтось зі співробітників змушений евакуюватись чи вимушено змінює місце проживання, то не залишається без роботи. Людині оформлюють «перевід» - зі збереженням відпустки, посади, робочого стажу тощо.
З минулого року в АТБ діє корпоративна Програма підтримки ветеранів війни (такий статус мають всі співробітники, які захищали країну з 2014 року, завершили свою службу та повернулися до роботи). В межах цієї програми, зокрема, можна безкоштовно отримати підвищення кваліфікації чи опанувати нові професії у навчальних центрах компанії. Також ветерани отримуватимуть щорічні одноразові виплати та матеріальну допомогу у разі форс-мажорних обставин.
Завод – це не стіни. Завод – це люди
Схожі принципи сповідують і в групі компаній «Інтерпайп». Тут вважають, що саме люди дають бізнесу сили встояти під час війни й рухатись вперед. І тому підтримка співробітників, зокрема ветеранів – на першому місці.
Одна з таких історій – історія захисника України Ярослава Буруліна, який до повномасштабного вторгнення працював слюсарем на трубному виробництві «Інтерпайп» у Нікополі.
Війна «перетворила» слюсаря на сапера. Він успішно працював і у цій сфері, та під час одного з бойових виходів підірвався на міні й втратив ногу. Далі – численні операції, протезування, реабілітація…
Завершивши лікування, повернутись на завод слюсарем Ярослав не міг – заважав протез. Але це не означало, що чоловік залишиться в рідному місті, яке захищав, без роботи.
«В компанії діє політика реінтеграції ветеранів, однією з основних складових якої є їх повернення на робоче місце. Якщо людина не може повернутися на свою довоєнну роботу, то їй підбирають інше робоче місце, виходячи з досвіду людини та її кар'єрних планів», - розповіла УНІАН директорка з комунікацій, кураторка напрямку Людмила Новак.
Так сталося і з Ярославом. Йому запропонували стати майстром, тобто лінійним керівником у машинобудівному комплексі компанії в Нікополі. Він пройшов стажування і вже понад рік успішно керує дільницею.
Програма реінтеграції ветеранів у цивільне життя передбачає також розширений медичний огляд у корпоративній поліклініці, фізичне й ментальне відновлення в Центрі підтримки ветеранів, юридичні консультації тощо.
Та підтримка компанії поширюється і на цивільних працівників компанії в Нікополі.
Так, на початку повномасштабного вторгнення, коли стало відомо про окупацію росіянами Енергодара (а ЗАЕС – всього лише за кілька кілометрів від Нікополя, звідти росіяни тероризують місцевих щодня) юрист «Інтерпайп» Віктор Шепотін відправив дітей до своїх батьків – у Херсонську область. Та вже за кілька днів ворог окупував і Херсонщину, тож село родини пана Віктора опинилось на лінії фронту.
«З нього дітей вивозили похапцем – полями, через «сіру зону», міст через річку Кам'янку підірвали буквально перед капотом братової машини…», - згадує Віктор Шепотін.
Після цього чоловік продовжував шукати варіанти безпечного місця для дітей та дружини. І коли компанія запропонувала евакуацію в один з санаторіїв, одразу погодився і вивіз родину з-під обстрілів.
Дехто з працівників нікопольського заводу «Інтерпайп» діяв так само, дехто – виїхав разом із сім'єю, а дехто – приймав рішення не залишати місто, а лише переїхати з прибережної частини, яка найбільше потерпає від російських обстрілів, в інші райони та навколишні села.
«Ми підтримуємо людей у багатьох ситуаціях. Наприклад, щомісяця кожен працівник «Інтерпайп» у Нікополі отримує від компанії сертифікат на 1000 грн до продуктового супермаркету. Якщо у людини постраждало житло, то компанія допомагає відновлювати його. (В «Інтерпайп» ще з 2022 року діє програма відновлення житла для всіх співробітників – компанія компенсує затрати на відновлення пошкоджених квартир та будинків, - УНІАН). Якщо житло непридатне для проживання, компанія допомагає орендувати інше та оплачує послуги ріелтора», - розповіла УНІАН Людмила Новак.
Вже звичайним кейсом для війни стала й безпека людей на виробництві. В Нікополі «Інтерпайп» облаштував бомбосховища в кожному цеху, встановив на дільницях мобільні укриття, які дозволяють швидко сховатись і вберегтися від осколків. Адже час дольоту російських снарядів під час обстрілів з району Енергодара та Запорізької АЕС становить від кількох до 15–30 секунд.
«Компанія підтримує громаду, зокрема у безпекових проєктах, дбає про співробітників, - розповідає Людмила Новак. – Та головна підтримка – від людини до людини. Дуже велику роботу проводять лінійні керівники, які в таких непростих умовах зберігають свої команди. І в цьому заслуга людей».
Дійсно, жити за пару кілометрів від російських окупантів – вже героїзм і справжня незламність. І кожен, хто залишається в Нікополі – вже герой.
Та такі герої є не лише на Дніпропетровщині, а й на Херсонщині.
Ліки, підтримка, турбота: як аптеки допомагають українцям триматися
«Дронів останнім часом значно побільшало. Вони постійно в небі, і ти ніколи не знаєш, що буде за хвилину», - розповідає Лариса Здибай, яка щоранку долає шлях на роботу, знаючи, що над її селищем російські БПЛА, буквально, полюють на людей.
Пані Лариса завідує аптекою у Білозірці на Херсонщині. Згадує, що за 35 років, які присвятила фармації, було різне. Та найстрашніше – в окупації.
«Відчуття, коли ти вдома, на своїй землі, але не маєш жодних прав, це – наче тортури», - розповідає вона.
Після звільнення з-під окупації стало легше, але про безпеку не йдеться. Росіяни лиш посилили обстріли і, вочевидь, вважають мешканців Херсонщини легкими мішенями (цивільні автівки з ліками ворог знищував вже не раз).
Та люди не здаються. Більшість у Білозерці не планують виїжджати подалі від лінії фронту навіть під загрозою обстрілів та в очікуванні важкої зими. Аптека, де працює пані Лариса, в останні роки перетворилась для них на одне з небагатьох місць стабільності. Білозерці приходять сюди після обстрілів, просять допомоги з перев'язкою, заряджають телефони під час відключень електроенергії, або звертаються за порадою.
Попри те, що для мережі «Аптека 9-1-1» безпека співробітників – найперший пріоритет, пані Лариса теж не має намірів їхати. Вважає, що безпечніших місць в Україні немає: «Люди гинуть і в тилових містах. А тут – наш дім».
Але тримає жінку й невидима ниточка – на досі окупованому лівобережжі Херсонщини залишаються її рідні. Батькам пані Лариси вже 87 та 94 роки.
«Дуже хочу обійняти їх. Хоч раз…», - каже вона.
Не меншу відданість професії і людям демонструють фармацевти з мобільних аптечних пунктів (МАП).
Олег Комісаренко працює в такому вже майже два роки – на Харківщині. Розповідає, що команда МАП Аптеки 9-1-1 за один виїзд (за погодженим графіком з військовою адміністрацією) встигає відвідати від трьох до шести населених пунктів. І хоча для цього іноді доводиться долати до 600 км об'їзними дорогами, а працювати доводиться у бронежилеті й касці, воно того варте – навіть поблизу лінії фронту потрібні ліки і люди, які можуть надати професійну консультацію.
«Іноді потрібно швидко знайти аналог препарату. А іноді – запропонувати рішення там, де, здається, його немає», - розповідає пан Олег.
Як зазначає директорка з корпоративних комунікацій «Аптеки 9-1-1» Валентина Йовенко, станом на червень 2026 року МАПи «Аптеки 9-1-1» забезпечують ліками жителів 148 населених пунктів Харківської та Сумської областей, від початку року вони опрацювали 1087 рецептів за програмою «Доступні ліки».
Одним з великих викликів для фармацевтів (як і для багатьох інших) стало посилення російських ударів по складах і необхідність швидко перелаштовувати ланцюжки постачання ліків.
«Та в умовах війни ці ланцюжки змінюються ледь не щодня – залежно від безпекової ситуації, доступності маршрутів і так далі… Зараз частину препаратів ми отримуємо безпосередньо від виробників, частину – від дистриб'юторів. Наше головне завдання - зробити все можливе, щоб навіть у найскладніших регіонах люди не залишалися без необхідних ліків», - зазначає директорка з корпоративних комунікацій «Аптеки 9-1-1» Валентина Йовенко.
В компанії вважають, що турбота про здоров'я зараз – це не лише доступ до медикаментів. Тому підтримують різноманітні соціальні проєкти. Один з таких – програма «Нові життя» фонду «Охматдит – здорове дитинство».
«Аптека 9-1-1» допомагає дитячим лікарням та підтримує родини, які усиновлюють дітей. Лише нещодавно компанія передала таким сім'ям 100 аптечок», - розповіла Валентина Йовенко.
Крім того, «Аптека 9-1-1» інвестує у професійну освіту: близько 700 співробітників нині навчаються або підвищують свою кваліфікацію за фінансової підтримки компанії (мережа співпрацює з 85 університетами та коледжами України).
«У час, коли країна щодня бореться за майбутнє, стійкість – це не лише великі рішення. Це маленькі кроки – освіта, підтримка. І – люди. Люди, які щоранку відкривають аптеки, фармацевти, які їдуть туди, де їх чекають», - підкреслюють в компанії.
KLR Bus - інвестиції в майбутнє
Людяність - основа роботи перевізника, - вважають в українській транспортній компанії KLR Bus. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну, зі своїм автопарком у понад 100 новеньких автобусів Van Hool, Neoplan, Setra, перевізник, в основному, будував свої маршрути в Європі.
А з лютого 2022 року взявся за евакуаційні рейси.
«Ми вивозили людей із Київщини, Харківщини, Миколаївщини та перевозили їх до Варшави, Кракова і Праги. Ми не виконували далеких рейсів, щоб автобуси могли швидко повернутися й знову вивозити людей. Для багатьох це був єдиний шанс, - розповів УНІАН співзасновник KLR Bus Андрій Хоркавий. - Тоді ми не зважали на кількість місць, валіз, на вимоги до перевезення домашніх улюбленців. Ми спростили всі правила, адже розуміли: за кожним таким рейсом - врятовані життя».
Зараз потреб в такій кількості евакуаційних рейсів немає, однак в компанії наголошують: можуть швидко відновити їх, якщо це знадобиться.
«Війна змінила все: загроза ударів по вокзалах та АЗС, пошкоджена інфраструктура, затори на кордонах, комендантська година та повітряні тривоги… Але ми працюємо і в цих умовах. Ми моніторимо ситуацію в реальному часі й оновлюємо безпекові карти, використовуємо систему «єЧерга» - спеціальні слоти на кордонах… Задля безпеки пасажирів ми були змушені змінити точки відправлення: рейси, які раніше вирушали із Запоріжжя, зараз стартують із Дніпра, а ті, що відправлялися з Херсона, тепер починаються в Одесі», - зазначають в компанії-перевізнику.
В мирні часи фундаментом компанії були комфорт, якість, безпека, інновації та зручність. Під час війни додались нові виклики і нові «цеглинки» - підтримка мобілізованих співробітників та їхніх родин (від збереження робочих місць до матеріальної допомоги), організація безкоштовних поїздок на відпочинок дітей українських військовослужбовців та гуманітарні вантажі з Європи.
Водії проходять спеціальні курси з ефективної комунікації, надання домедичної допомоги, спілкування з ветеранами тощо: «Усе це необхідно для правильного реагування на різні ситуації, які виникають у дорозі».
І чого тільки не буває в рейсах KLR Bus. Співробітники компанії згадують, як доводилось бавити маленьких пасажирів, коли їх виснажені мами відпочивали. І як в прямому сенсі носили на руках пасажирів з особливими потребами, які їхали без супроводу. Та, врешті, скільки разів на бортах автобусів KLR звучали пропозиції руки та серця…
Два роки тому KLR Bus приєднався до програм перепідготовки жінок-водійок She Drives і Reskilling Ukraine, створив прозору систему в компанії - додаткове навчання, адаптація, психологічний супровід.
«Сьогодні в KLR Bus жінки працюють на рівні з чоловіками. Для нас це не просто перекваліфікація - це інвестиція в майбутнє. Після перемоги країні знадобляться десятки тисяч фахівців, і ми готуємо їх уже сьогодні», - розповів УНІАН Андрій Хоркавий.
Та, окрім інвестиції в людей, компанія також інвестувала понад 40 млн грн у міжнародний термінал у Хмельницькому.
«Так, це виклик - будувати під час війни, але ми свідомо робимо ставку на майбутнє. Для нас це не просто будівля. Це комфортний простір для наших клієнтів: тут є кімнати для матерів і дітей, забезпечено безбар'єрність, працює Wi-Fi, облаштовано зони відпочинку, санвузли та кафе. Також ми запровадили pet-friendly-сервіс, облаштувавши майданчики для вигулу тварин. Усе - за європейськими стандартами», - розповідають в компанії.
За словами співзасновника KLR Bus Андрія Хоркавого, такий досвід є унікальним. Термінал вже отримав сертифікат відповідності європейським стандартам і став першим таким сучасним об'єктом в Україні, - зазначають в KLR Bus. В компанії додають, що невдовзі планують відкрити ще один термінал у Львові, де також працюватиме пункт обов'язкового технічного контролю. Це дозволить перевізникам поєднувати обслуговування рейсів, плановий ремонт і технічний контроль автобусів в одній локації.
В компанії впевнені: повоєнна Україна має не лише відновлюватися, а й трансформуватися за принципом Build Back Better - відбудувати краще, ніж було. Такі мультимодальні хаби стануть важливою ланкою майбутньої транспортної галузі. Вони працюватимуть як єдина система, де буде зосереджений весь транспорт - від потяга та літака до прокатного самоката. Адже пасажир має отримати зручний маршрут «від дверей до дверей», а не набір розрізнених рейсів.
В KLR Bus переконані, що Україна обов'язково буде частиною європейського транспортного простору, і працюють над цим вже сьогодні.
***
Українські компанії – великі і маленькі - зараз намагаються робити все, аби не зупиняти виробництво, платити зарплати і податки. А українці – продовжують виходити на роботу після безсонних ночей і працювати під звуки сирен… «Український бізнес уже довів, що навіть у надзвичайно складних умовах він знаходить вихід. Наше завдання - допомогти йому вистояти найближчі місяці і пройти складний осінньо-зимовий період», - вважає український підприємець, науковець та громадський діяч, засновник групи компаній Advanter Group та співзасновник Центру економічного відновлення Андрій Длігач.
Тож усі ці історії - те, що європейцям може здаватись неможливим героїзмом - для українців просто щоденний вибір. І за красивим словом «незламність» - стоять десятки тисяч великих і малих бізнесів та мільйони людей. Саме їх спрага до життя, надзусилля для спротиву й робота на межі можливостей – те, що дає надію протриматись Україні «на один день довше» за ворога.